Отправлено: 17.09.07 11:57. Заголовок: ФК Динамо Київ

1927-1945


Перший склад "Динамо"
Ініціаторами створення київської команди "Динамо" в листопаді 1927 року стали Сергій Барминський та Микола Ханников. Динамівці спочатку демонстрували вельми скромну техніку, погано розбирались в тактичних побудовах, але діяли злагоджено, бойовито, відразу заявивши про себе як про команду, що шукає щастя біля воріт суперника.

Перший зафіксований у хроніках матч київські динамівці провели 17 липня 1928 року з одеським "Динамо". Результат зустрічі - 2:2. А першим серйозним випробуванням для молодого колективу став товариський матч у липні 1928 року з динамівцями Москви. Більш досвідчені москвичі перемогли з великим рахунком - 6:2.

Йшов час. Команду поповнювали здібні новачки, які додали партнерам любов до філігранної роботи з м'ячем, ігрової дисципліни. Матчі за участю київського "Динамо" почали збирати повні трибуни. В довоєнні роки за киян виступало кілька поколінь футболістів. Вони представляли різні футбольні школи та допомагали народженню своєрідного, з власним почерком ансамблю, що демонстрував високу виконавчу майстерність.

Велика роль у становленні майбутнього флагману вітчизняного футболу належить киянам з самого першого складу. Нагадаємо імена найвідоміших поміж них: Ідзковський, Рейнгольд, Трофимов, Терентьєв, а також Гончаренко, Махиня, Коротких, москвич Щегодський, одесити Малхасов, Піонтковський, Трусевич, Лівшиць, харків'янин Фомін, дніпропетровці Лайко, Гребер та інші.

1936 рік став переломним в організаційному плані: вперше було проведено чемпіонат СРСР для клубних команд. Його відкривали динамівці Києва, що було визнанням майстерності футболістів із столиці України. 24 травня 1936 року "Динамо" приймало одноклубників з Москви. На поле затишного стадіону на Петровській алеї вийшли Ідзковський (Трусевич), Волін, Ліфшиць (Кузьменко), Фомин, Тютчев, Гребер, Шиловський, Паровишников, Щегодський, Комаров, Махиня.

Результат зустрічі виявився не на користь господарів. Кияни поступилися з великим рахунком - 1:5. Перший м'яч у їхні ворота забив В.Павлов. Згодом він подвоїв рахунок. Ще три голи провели В. Смирнов, М. Семичасний та М. Якушин. Лік забитим м'ячам київського “Динамо” в чемпіонатах СРСР відкрив Микола Махиня. В наступних матчах кияни виступали більш вдало, перемігши ленінградську "Красную Зарю" (7:2), ленінградське "Динамо" (1:0), московські команди ЦДКА (6:1) та "Локомотив" (2:0) й програвши лише "Спартаку" (1:3). Динамівці Києва посіли почесне друге місце.

Осінній чемпіонат 1936 року не приніс киянам лаврів - тільки шосте місце. Проте в наступному сезоні були завойовані бронзові медалі, а 1938 року, в чемпіонаті за участю 26 команд, динамівці посіли почесну четверту сходинку, ставши рекордсменами за кількістю забитих в чемпіонаті м'ячів - 76. Тоді ж семеро наших футболістів: Микола Трусевич, Микола Махиня, Володимир Гребер, Йосип Ліфшиць, Іван Кузьменко, Віктор Шиловський та Петро Лайко були включені до списку 55 кращих гравців країни.

Турніри 1939 та 1940 років київські динамівці закінчили восьмими, а в чемпіонаті СРСР 1941 року встигли провести лише дев'ять матчів…

Розпочалась Велика Вітчизняна війна. Серед захисників Вітчизни були й футболісти київського клубу. Багато з них були нагороджені орденами та медалями, а ті, кому не вдалося вирватись з оточення, виявили себе відважними патріотами в тилу ворога. Влітку 1942 року кияни здолали в "матчі смерті" фашистську команду "Люфтваффе" - 5:3, після чого чотирьох футболістів - Миколу Коротких, Миколу Трусевича, Івана Кузьменко та Олексія Клименко - було страчено…

Перший матч, що розпочав історію міжнародного життя "Динамо", відбувся 14 вересня 1929 року. Суперником киян була робоча команда Нижньої Австрії. Відсутність ігрового досвіду призвела до того, що перший млинець вийшов для динамівців глевким: вони поступились гостям - 3:4. Рахунок голам у міжнародних зустрічах відкрив М. Малхасов. Ще два м’ячі забили К.Піонтковський та М.Печений.

Київські футболісти стали з'являтися у складі збірної СРСР. Динамівці зробили великий внесок у перемогу України над потужним на той час суперником - збірною Туреччини. В 1933 році українці перемогли турецьку команду з рахунком 3:2 (хет-трик на рахунку К.Щегодського), а в 1934-му - 4:3.



1946-1961



Перша перемога в Кубку СРСР
Нелегко було комплектувати команду в перші повоєнні роки. З попереднього складу залишились Антон Ідзковський, Микола Махина, Макар Гончаренко, і всі вони вже були ветеранами. Тренерська лихоманка також не сприяла швидкому відродженню "Динамо". За виключенням чемпіонату 1947 року, коли кияни під керівництвом Михайла Бутусова фінішували четвертими, вони довго нічим не радували армію багаточисельних прихильників.

У перші повоєнні роки київське "Динамо" поповнила ціла група вихідців з закарпатських клубів: В.Годничак, Е.Юст, З.Дерфі, З.Сенгетовський, М.Коман, Д.Товт та інші. Багато з них з часом стали відомими майстрами, а першим успіхом стала перемога в турнірі дублерів у сезоні 1949-го.

Переломним став сезон 1951 року, напередодні якого колектив очолив Олег Ошенков. Новий тренер рішуче ввів до основного складу молодь, що добре зарекомендувала себе в дублі, різко скоротив зимові канікули підлеглих, запропонувавши їм серйозну програму фізичної підготовки, що включала в себе спортивні ігри, різноманітні вправи і, навіть, бокс.

Вже в наступному чемпіонаті, що проходив в одне коло в Москві, ця копітка тренерська праця принесла перші результати. Несподівано для суперників київські динамівці з середнячків перетворились в одного з фаворитів. На фініші вони, правда, дещо здали, але все-таки вибороли срібні нагороди, пропустивши вперед московський "Спартак".

Перша велика перемога підопічні Ошенкова здобули 1954 року, в розіграші Кубка СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали опір вільнюського "Спартака" - 4:2 і такі сильні клуби, як московський "Спартак" - 3:1, ЦДКА (нинішнє ЦСКА) - 3:1 (у додатковий час), ленінградський "Зеніт" - 1:0 (також у додатковий час).

У фіналі, на московському стадіоні "Динамо", киянам протистояв маловідомий, але від цього не менш небезпечний, єреванський "Спартак". Тисячі москвичів стали свідками захоплюючої дуелі Коман - Затикян. Вона продовжувалась усього декілька секунд, але за цей короткий проміжок часу наш земляк зумів проявити свої найліпші якості: витримку, стійкість, впевненість, високу техніку, футбольну хитрість. Кришталевий гол Комана відкрив нам шлях до першої великої перемоги.

Виграш Кубка СРСР у 1954 році став першим, і далеко не останнім, великим успіхом київського "Динамо". Особливо плідними стали 60-ті роки.

Наприкінці 50-х динамівці оновили склад. Пішли Є.Лемешко, Л. Остроушко, Е.Юст, М.Романов, Ю.Шевченко, В.Соболєв. Поповнили лави С.Богачек, І.Секеч, В.Лобановський, Є.Снитко, О.Гаваші, В.Турянчик, Й.Сабо.

Молодь заграла енергійно та темпераментно. Набуваючи досвіду у внутрішньому чемпіонаті, вона підкріплювала його участю в міжнародних матчах.

У ті роки "Динамо" очолював відомий у минулому гравець ЦДКА В'ячеслав Соловйов. Але підгрунтя йому, якщо можна так висловитись, готував той самий Олег Ошенков. Сезон 1960 року приніс киянам "срібло".

А в сезоні 1961-го "Динамо" вперше виграло чемпіонат СРСР. На 4 очки команда зі столиці України випередила московське "Торпедо". Це був перший випадок в історії першостей Радянського Союзу, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб.
Золоті медалі отримали: О.Макаров, М.Кольцов, В.Щегольков, А.Сучков, В.Ануфрієнко, Й.Сабо, Ю.Войнов, В.Турянчик, В.Серебряников, О.Базилевич, А.Біба, В.Трояновський, В.Лобановський, В.Канєвський. На тренерському містку перебував В'ячеслав Соловйов, а допомагав йому Михайло Коман.

Варто відзначити й появу динамівців у складі збірної СРСР. Так, Макаров, Фомин і Войнов виступали у відбіркових матчах чемпіонату світу 1958 року, а на Мундіаль до Швеції вирушили Войнов і Єрохин.

Заслужений майстер спорту Юрій Войнов відіграв ключову роль у перемозі збірної СРСР на Кубку Європи в 1960 році. За підсумками турніру наш півоборонець увійшов до символічної збірної чемпіонату.



1962-1975



Суперкубок УЄФА
Після "золотого" 1961 року в двох наступних сезонах динамівці суттєво погіршили позиції. 1962-го року команда посіла 5 місце, а наступного року - сьоме. Незважаючи на невдачі, до команди прийшло кілька цікавих виконавців, які згодом стали лідерами клубу. Це: Банников, Соснихін, Медвідь.

У січні 1964 року посаду головного тренера киян посів 53-річний Віктор Олександрович Маслов. Саме йому належить заслуга створення київського "Динамо" як команди міжнародного класу. Своєю діяльністю від підсумував і організаційно завершив роботу, що розпочали його попередники Ошенков та Соловйов.

Уже в перший сезон перебування Маслова біля керма “Динамо” був відзначений перемогою в Кубку СРСР. У фінальному матчі суперниками киян були футболісти куйбишевської команди "Крилья Совєтов". Динамівці без особливих зусиль довели свою перевагу в класі й перемогли з рахунком 1:0.

Спеціальні дипломи за перемогу в цих змаганнях 1964 року отримали: В.Банников, В.Щегольков, В.Соснихін, В.Турянчик, Л.Островський, Й.Сабо, А.Біба, Ф.Медвідь, О.Базилевич, В.Серебряников, тренери В.Маслов, В.Терентьєв, М.Коман.

Напередодні сезону 1965 року склад команди посилили майбутні зірки радянського футболу Віталій Хмельницький та Анатолій Пузач. За підсумками чемпіонату динамівці посіли 2 місце, поступившись чемпіонам - московському "Торпедо" - лише одним очком.
В.О.Маслову та його підлеглим було довірено найпершим поміж радянських команд спробувати виступити в клубному європейському турнірі - розіграші Кубка Кубків 1965-1966 років. Перемігши на попередніх етапах суперників із Північної Ірландії та Норвегії, наші земляки у чвертьфіналі отримали гарний приклад тактики від досвідченого "Селтика" з Шотландії - 0:3 та 1:1.

1966 рік став одним з найкращих в історії київського "Динамо". Команда перемогла в чемпіонаті СРСР (випередила ростовський СКА на 9 очок), виграла Кубок СРСР (у фіналі кияни переграли "Торпедо" 2:0). П'ять динамівців (Сабо, Серебряников, Островський, Поркуян і Банников) завоювали бронзові медалі на чемпіонаті світу в Англії, а Андрія Бібу було визнано найкращим футболістом року в СРСР.

В 1967-1968 роках динамівці продовжили свою чемпіонську гегемонію. Кияни, в складі яких блискуче виступали великі майстри Євген Рудаков, Віктор Банников, Вадим Соснихін, Володимир Мунтян, Віталій Хмельницький, Анатолій Бишовець, Анатолій Пузач, Валерій Поркуян, Йожеф Сабо, Федір Медвідь та інші перемогли в чемпіонатах СРСР 1967 та 1968 років, повторивши рекорд московського ЦДКА (3 чемпіонства поспіль).

1969 року кияни дебютували в Кубку чемпіонів. Підопічні Маслова перемогли легендарний шотландський "Селтик", але в 1/8 фіналу поступились чемпіонові Польщі "Гурнику".

Того ж року динамівці посіли друге місце в першості СРСР, зовсім трошки поступившись московському "Спартаку". В Кубку чемпіонів "біло-блакитні" подолали австрійську "Аустрію" з Відня, але не змогли “взяти” італійський бар'єр, поступившись "Фіорентині".

Наступного року "Динамо" посіло 7 місце в чемпіонаті СРСР. Команду залишили Турянчик, Сабо, Банников і Поркуян. По закінченні першості з колективу пішов і керманич - Віктор Маслов.

Переломним у історії "Динамо" став 1971 рік. У команді з'явився 22-річний Віктор Колотов, згодом один з найкращих півоборонців в історії радянського футболу. Також слід виокремити прихід Стефана Решко, який на багато років став центральною фігурою оборонних побудов киян. Але головним посиленням команди став заслужений тренер СРСР Олександр Олександрович Севидов.

"Динамо" блискуче виграло чемпіонат (випередивши другого призера - "Арарат" - на 7 очок). Голкіпера команди Євгена Рудакова визнано найкращим воротарем і футболістом Радянського Союзу.

У чемпіонатах країни 1972 та 1973 років команда посідала другі місця насамперед за рахунок кращого добору гравців порівняно з конкурентами. Поруч з досвідченими майстрами Є.Рудаковим, В.Соснихіним, Ф.Медвідем, В.Мунтяном, А.Пузачем, А.Бишовцем, В.Хмельницьким, С.Решко зарекомендували себе як вельми перспективні гравці В.Колотов, В.Трошкін, В.Веремєєв, В.Матвієнко. Закріпилися в основному складі нападник О.Блохін, який став кращим бомбардиром динамівців у сезоні 1972 року (14 голів) і наступного року (18 голів), оборонці В.Зуєв та М.Фоменко, півоборонці О.Дамін та Л.Буряк.

У листопаді 1973, напередодні матчу з "Карпатами" у Львові футболістам київської команди було представлено нового головного тренера - 34-річного Валерія Васильовича Лобановського, у недалекому минулому одного з найпопулярніших гравців команди.

Лобановський сам підбирав тренувальні вправи, що застосовуються у провідних командах, зібравши навколо себе кваліфікованих помічників. Його найближчим соратником став Олег Базилевич, давній товариш по клубу, який цілковито поділяв його погляди на подальший розвиток футболу. В якості тренера Базилевич прийшов до "Динамо" в 1974-му.

Як підсумок нового спрямування на тренерському містку - дубль "Динамо" в 1974 році, визнання Олега Блохіна найкращим футболістом країни. Але, як виявилось, це був лише початок великих досягнень "ери Лобановського".

1975 року динамівці перемагають у чемпіонаті СРСР (випередили "Шахтар" на 5 очків). Але головні досягнення були на міжнародній арені.

Лобановський привів команду до тріумфів у Кубку Кубків та розіграші Суперкубка УЄФА. На шляху до перемоги в Кубку Кубків "біло-блакитні" здолали болгарський ЦСКА (1:0, 1:0), німецький "Айнтрахт" (3:2, 2:1), турецький "Бурсаспор" (1:0, 2:0), голландський ПСВ (3:0, 1:2), а в фіналі переграли угорський "Ференцварош".

У вирішальному матчі кияни повністю домінували на полі й перемогли - 3:0. Голи на рахунку Онищенка (двічі) та Блохіна. В розіграші Кубка Кубків у складі "Динамо" грали Рудаков (9 матчів), Матвієнко (9), Фоменко (9), Онищенко (9 матчів, 7 голів), Колотов (9, 2), Блохін (9, 5), Мунтян (8, 2), Трошкін (7), Веремєєв (7), Буряк (6, 1), Коньков (5), Шепель, Маслов, Зуєв (усі - по 2), С.Кузнецов.

А восени 1975 року "Динамо" виграло Суперкубок, ставши найсильнішою командою континенту. У двохраундовій дуелі було покладено "на лопатки" знамениту "Баварію" Франца Беккенбауера, Зеппа Майера та Герда Мюллера.

У першому матчі 9 вересня в Мюнхені кияни, не зважаючи на відсутність Веремєєва, Онищенка, Мунтяна та Матвієнка, здобули перемогу 1:0. В середині другого тайму чудовий сольний прохід Олега Блохіна завершився влучним ударом голеадора “Динамо”.

6 листопада в Києві Олег повторив цю "процедуру" двічі, і в підсумку - впевнена перемога динамівців. А за свої здобутки на міжнародній арені Олег Блохін був визнаний найкращим футболістом Європи, отримавши "Золотий м'яч".



1976-1991



Склад 1981 року
Важким видався для киян 1976 рік. Величезне навантаження випало на команду. Всього за сезон основний склад динамівців зіграв близько 70 матчів, у більшості з яких від футболістів вимагалися лише перемоги і в кожному випадку - висококласна гра.

Лобановський та Базилевич шукали ключі до успіху, освоюючи новітні методи керування тренувальним процесом. Вони одними з перших в радянському футболі поставили за мету керувати процесом підведення функціонального стану гравців до певного рівня на окремих часових відрізках сезону, в залежності від турнірних завдань та особливостей календаря змагань.

Вражаючі успіхи київського "Динамо" в сезоні 1975 року привернули підвищену увагу до методики, що використовували тренери команди. Представники науки та спорту, що відтоді прийшли до багатьох футбольних колективів, прояснили ситуацію стосовно організації та проведення учбово-тренувальної роботи. Тренери почали звикати до того, що оптимальну програму чередування циклів тренувальних програм можливо скласти, лише спираючись на правильні дані щодо функціонального стану організму спортсменів.

У весняному чемпіонаті СРСР 1976 року молодіжний склад київського "Динамо" посів 8-е місце (гравці основи брали участь лише в двох матчах). В осінньому чемпіонаті, після низки розчарувань, що випала на долю команди, головний тренер В.Лобановський серйозно відкоректував характер тренувань, приділивши особливу увагу відновлювальним заходам.

Футболісти з кожним днем відновлювали фізичні кондиції, підвищували рівень майстерності. На фініші чемпіонату кияни виграли три матчі поспіль та здобули срібні медалі.

На ХХI Олімпіаді в Монреалі збірна СРСР посіла третє місце. Бронзові нагороди отримали О.Блохін, Л.Буряк, В.Веремєєв, В.Звягинцев, В.Колотов, А.Коньков, В.Матвієнко, В.Онищенко, С.Решко, В.Трошкін та М.Фоменко.

1977 рік приніс нову блискучу перемогу. Чемпіона можна було назвати вже 29 вересня, коли кияни зіграли внічию в Тбілісі.

Переможець першості зазнав шаленої критики. Московські засоби масової інформації звинувачували чемпіона(!) у всіх смертних гріхах. Складалося враження, що звинувачувачі київського "Динамо" поставили перед собі за мету піддати сумніву найупертішу річ на Землі - цифри. Команду звинуватили у великій кількості нічийних результатів, хоча в московського "Динамо", ЦСКА, "Шахтаря", "Нефтчі" та "Кайрата" їх виявилося більше. Гру киян на виїзді один з фахівців назвав “боягузливою”, але підсумкові цифри свідчать, що динамівці Києва стали найкращими серед інших “лякливих" команд, набравши в гостях найбільшу кількість очок і вибороли приз "Агресивного гостя".

До більшого невдоволення критиків, кияни здобули найбільшу кількість перемог і найменше за всіх програли, найбільше забили та найменше пропустили. Чи могла така "від’ємна" команда завоювати дев'ять з дванадцяти призів вітчизняного футболу?!
Свої перші золоті медалі в кар’єрі отримали Віктор Юрковський, Володимр Лозинський, Олександр Бережний, Петро Слободян, Володимир Безсонов. Для останнього сезон склався особливо вдало. На чемпіонаті світу серед юніорів, що проходив у Тунісі, Володимир у складі збірної став чемпіоном та був визнаний найкращим гравцем першості.

У команді продовжувався процес оновлення основного складу. В сезоні 1978 року вже не виступав 32-річний Володимир Мунтян, перейшли до "Дніпра" Володимир Трошкін та Віктор Матвієнко, з іменами яких пов'язаний міжнародний злет клубу 1975 року. З нових гравців виборов постійне місце в основному складі лише 22-річний оборонець Сергій Балтача.

Підсумок сезону - перемога в Кубку СРСР (у фіналі перемогли донецький "Шахтар" - 2:1), а фінішний спурт (17 очок з 20 можливих) принесли команді срібні медалі - вдев’яте в історії клубу.

До сезону 1979 року кияни підійшли без трьох заслужених майстрів спорту: Володимир Онищенко став тренером дитячо-юнацької школи "Динамо", Михайло Фоменко вступив до Вищої школи тренерів у Москві, а Стефан Решко перейшов на викладацьку роботу після закінчення інституту фізкультури.

Прийшли до команди й одразу отримали місця в основному складі 27-річний воротар Ю.Роменський (з одеського "Чорноморця"), молоді оборонці С.Журавльов ("Зоря") та А.Дем'яненко ("Дніпро").

Сезон виявився невдалим - команда на перших стадіях вибула з розіграшів Кубка СРСР та Кубка УЄФА, а в чемпіонаті посіла 3-є місце.

Наступні три роки (1980-1982рр.) принесли "Динамо" два титули чемпіонів (1980, 1981рр), Кубок СРСР 1982р., "срібло" в 1982-му та Кубок сезону 1981 року. В команді заграли такі майстри, як Віктор Чанов, Андрій Баль, Вадим Євтушенко.

У 1983 році В.Лобановський став головним тренером збірної СРСР. Це не могло не позначитись на результатах. "Динамо" очолив Юрій Морозов, але під його керівництвом "біло-блакитні" нічого виграти не змогли.

Лише з поверненням Лобановського на тренерський місток команда знов піднялася на вершину радянського та європейського футболу. 1985 року кияни зробили дубль (перемогли в чемпіонаті та Кубку СРСР). У фіналі Кубка країни в четвертий раз в історії зустрічались дві українські команди. Точні удари Дем'яненко та Блохіна принесли киянам перемогу над донецьким "Шахтарем" - 2:1.

У наступному сезоні динамівці вдванадцяте перемогли в чемпіонаті Союзу та тріумфально виступили на європейській арені.

Уже в першому турі розіграшу Кубка Кубків киян екзаменував голландський клуб "Утрехт", у складі якого було немало гравців високого класу. Представники Країни тюльпанів перемогли на своєму полі - 2:1.

Забитий Дем'яненком м’яч під завісу зустрічі пізніше був названий "голом надії". У повторному матчі кияни взяли переконливий реванш - 4:1. Але найбільше радувала та гра, яку демонстрували динамівці.

Кияни грали так само прекрасно й у наступних раундах з румунським клубом "Університатя" (2:2 і 3:0), віденським "Рапідом" (4:1 і 5:1), празькою "Дуклою" (3:0 і 1:1) й вийшли до фіналу, де на них чекав титулований мадридський "Атлетико".

Вирішальна дуель відбулась у французькому місті Ліон і зафіксувала повну перевагу динамівців. Вже на 6-й хвилині вони відкрили рахунок. Це Заваров добив головою у сітку парируваний Філлолом м'яч. Цим "швидким" голом "Атлетико" був позбавлений своєї головної зброї - контратак.

І після цього "Динамо" мало повну перевагу, що не давало іспанським футболістам ані хвилини спокою. На надвисоких швидкостях вони просто не звикли грати. Наприкінці гри Блохін завершив схожу на регбійну атаку віялом, а за дві хвилини до фінального свистка Євтушенко поставив переможну крапку - 3:0. За підсумками сезону форвард "Динамо" Ігоря Беланова було визнано найкращим футболістом Європи, відзначивши також його успішним виступом на чемпіонаті світу в складі збірної СРСР "Золотим м'ячем".

Як тільки не називали динамівців тієї епохи: "диво-команда", "київський експрес", "феноменальна команда". Набраний розбіг допоміг киянам і в першій половині 1987 року здобути певних успіхів: вийти до півфіналу Кубка європейських чемпіонів, перемогти – в серії післяматчових пенальті мінських одноклубників у фіналі Кубка СРСР. Але сили навіть таких видатних майстрів не безмежні. Команду очікував неминучий спад.

І він настав. Якщо, звичайно, можна назвати “спадом” срібні медалі 1988 року, бронзові - 1989-го. Але якщо для багатьох ці нагороди були нездійсненою мрією, то для київського "Динамо" це був тимчасовий відступ. За ці роки сталися певні зміни в складі. Закріпився в ньому Олексій Михайличенко, поповнили лави дніпропетровці Олег Протасов та Геннадій Литовченко.

До речі, ці троє за виступ у фіналі чемпіонату Європи 1988 року, де збірна СРСР стала срібним призером, отримали звання заслужених майстрів спорту. І хоча команду один за одним почали залишати провідні гравці, підписуючи контракти з закордонними клубами, відчувалось, що "Динамо" що спроможне на великі справи.

Довести це вдалось в 1990 році. Першим прийшов успіх у кубковому турнірі. На шляху до фіналу динамівці здолали по черзі харківський "Металіст" та московський ЦСКА. У вирішальному матчі кияни зустрілись з московським "Локомотивом", що вибив з розіграшу земляків - "Торпедо" та "Динамо".

Матч пройшов за повної переваги динамівців. "Локомотив" відбивався з усіх сил. Напруга поступово зростала. І згодом голи пішли один за одним. Кінцевий результат - 6:1 є рекордом для кубкових фіналів. Ще один рекорд встановив Валерій Лобановський - шість переможних фіналів і усі з одним колективом. Героєм фінального матчу став Олег Саленко, що відзначився тричі. Також голи на свій рахунок записали Олексій Михайличенко, Василь Рац та Геннадій Литовченко.

У передостанньому, скороченому чемпіонаті СРСР (без двох грузинських і литовської команд) головна боротьба розгорнулась поміж московським квартетом і київським "Динамо". На жаль, практично не було допомоги з боку інших українських колективів. Наприклад, "Чорноморець" та "Металіст" віддали москвичам по 13 очок з 16-ти. Але київський клуб зумів залишити позаду всю московську четвірку, здобувши найбільшу кількість перемог і найменше за всіх програвши, найбільше забив і найменше пропустив.

Суттєвий внесок до подвійної перемоги зробили Генадій Литовченко, Сергій Шматоваленко, Василь Рац, Олег Саленко, Віктор Чанов, Олег Кузнецов, Ахрик Цвейба, Іван Яремчук, Сергій Заєць, Олег Протасов, Анатолій Дем'яненко, Сергій Юран, Олег Лужний, Сергій Ковалець, Андрій Баль, Олексій Михайличенко, Володимир Безсонов, Павло Яковенко. Багато хто з них після першого кола опинились у закордонних клубах, інші залишили "Динамо" по завершенні сезону.



1992-2006



Час нових кумирів
Перший чемпіонат незалежної України виявився великим розчаруванням для «Динамо». «Біло-сині» по праву вважались головним фаворитом турніру, без проблем виграли свою групу, випередивши за результатами 18-ти матчів «Дніпро» на 7 пунктів (у ті часи за перемогу нараховували 2 очка). Шансів у суперників не було – програли динамівці лише раз, поступившись в передостанньому матчі туру на виїзді «Металісту».

Свій перший матч у першому чемпіонаті України підопічні Анатолія Пузача провели в наступному складі: Мартінкенас, Лужний, Волотьок (Юрій Мороз, 73), Безсмертний, Шматоваленко, Грицина, Анненков, С.Заєць, Саленко, Сукіасян, Квіткаускас (Шаран, 70). Дебютний гол киян на рахунку Юрія Грицина, який влучив у ворота «Металіста» уже на 3-ій хвилині.

У фіналі чемпіонату «Динамо» очікувала сімферопольська «Таврія». Кримчанам удалось випередити фаворита своєї групи «Шахтаря». Зрозуміло, що більшість фахівців віддавали перевагу «біло-синім». Проте гол Шевченка, забитий на 75-ій хвилині, так і залишився єдиним забитим м'ячем за весь поєдинок. Львівський стадіон «Україна» став щасливим для «Таврії», у складі якої виступав майбутній лідер «Динамо» Олександр Головко.

Склад киян у фінальному матчі: Мартіненкас, Лужний, Безсмертний (Матвєєв, 55), Алексаненков, Шматоваленко, Ковалець, Юрій Мороз, Заєць, Саленко, Беца, Шаран (Гріцина, 75). Наступний чемпіонат виявися для «Динамо» «золотим». У важкій боротьбі з «Дніпром» кияни стають першими за додатковими показниками. На перші ролі в команді виходять Віктор Леоненко, Сергій Мізин, розпочинає свою блискавичну кар'єру в формі «біло-блакитних» Сергій Ребров; на правому фланзі непрохідною стіною виглядає капітан Олег Лужний. У фіналі Кубка України голи Леоненка та Топчієва приносять динамівцям перемогу над «Карпатами». У новітній історії команди з'являється перший дубль.

У середині сезону трагічна звістка надходить з Дніпропетровську. Неподалік від міста в авіакатастрофі гине гравець «Динамо» Степан Беца.

У Єврокубках чекають дві болючі поразки від бельгійського «Андерлехта» та виліт із Кубка.

Влітку 1993 «Динамо» знаходиться на межі банкрутства. Фінансова ситуація в клубі критична. Відбувається зміна керівництва і на чолі «біло-синіх» стає відомий бізнесмен Григорій Суркіс, котрий разом із командою однодумців не лише рятує клуб від грошового краху, а й розпочинає піднімати інфраструктуру на новий якісний рівень. Будується база європейського рівня, динамівська школа…

Тривалий час динамівці монополізують чемпіонський титул в Україні. Вісім разів поспіль кияни на вершині, гравці «Динамо» становлять кістяк національної команди. Відбувається зміна поколінь, у перші ряди виходять вчорашні юніори: Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Андрій Шевченко, чудово вписались у гру колишні дніпропетровці Юрій Максимов, Дмитро Михайленко, Євген Похлєбаєв, Сергій Коновалов, Сергій Беженар; заграли запрошені із «Таврії» Олександр Головко та із «Ниви» Віталій Косовський. Виокремлюються декілька трансферів, здійснених динамівським керівництвом.

На милицях перевезений до Києва блискучий російський плеймейкер Юрій Калитвинцев. Президент «Динамо» ризикнув інвестувати в футболіста з важкою травмою - і не прогадав! Після повного одужання Юрій став справжнім лідером команди, мозковим центром півзахисту та улюбленцем динамівських уболівальників. Калитвинцев прийняв українське громадянство та залишив помітний відбиток в історії національної команди.

Далі із Мінська запросили Валентина Белькевича й Олександра Хацкевича. Мабуть, немає необхідності розповідати про ту роль, яку ця парочка зіграла в успіхах команди у другій половині 90-х.

Проте головний «трансфер» керівники "Динамо" здійснили в сезоні 1996/97. Із близькосхідного «відрядження» до рідної команди повернувся Валерій Лобановський. Великий тренер не лише продовжив чемпіонську серію «біло-синіх», а й вивів команду на новий якісний рівень, а саме у число провідних клубів Європи. І як грали динамівці наприкінці 90-х! Перемоги над «Реалом», «Барселоною», «Арсеналом», вихід у пів- та чвертьфінали Ліги Чемпіонів.

Справжньою трагедією для динамівців став півфінал ЛЧ проти «Баварії». При повній перевазі в домашньому матчі, кияни не змогли обіграти опонента, не зумівши зберегти перевагу. У тому поєдинку українська команда виглядала наступним чином: Шовковсьий, Лужний, Головко, Ващук, Каладзе, Гусін, Хацкевич (Кірюхін, 80), Белькевич, Косовський, Шевченко, Ребров. У матчі-відповідь чудо-гол Маріо Баслера приніс перемогу мюнхенцям…

Відразу ж після найкращого сезону у новітній історії клубу команду покинув Андрій Шевченко. Вихованець "Динамо" перебрався до «Мілану», де провів чимало видатних сезонів, вигравав скудето, кубок чемпіонів, отримав «Золотий м'яч». Через рік на Захід переїхали Сергій Ребров та Каха Каладзе.

Якщо поєдинки з «Баварією» були футбольною трагедією, то події травня 2002 року стали трагедією загальнонаціонального масштабу. 13 травня пішов з життя один із найвідоміших українців, видатний тренер та велика особистість. У запорізькій лікарні помер Валерій Лобановський. В історії «Динамо" розпочалась нова епоха…

… Розпочалася втратою чемпіонського титулу. В кінці сезону динамівці поступаються у матчі своєму головному супернику «Шахтарю» та дозволяють гірнякам обійти себе. Свого донецька команда не упустила.

Тренером "Динамо" стає Олексій Михайличенко. Один з найкращих напівзахисників в історії команди виграє з «біло-блакитними» два чемпіонських титули у якості наставника. На перших ролях у киян цілий ряд легіонерів, які почали з'являтися в команді з 2000 року. Першим став угорець Ласло Бондар. Потім до Києва перебрались Горан Гавранчич та Георгій Пєєв.

У команді під керівництвом Михайличенко продемонстрували блискучу гру Діого Рінкон, уже згаданий Гавранич, румунська парочка Чернат-Гіоане, до снайперських рекордів підкрадається Максим Шацьких. Динамівці отримують серію красивих перемог у Лізі чемпіонів (у числі переможених «Ньюкасл», «Фейєнорд», «Локомотив», «Арсенал»), проте з групи вийти не вдалось. Щоразу нашій команді не вистачало найменшого, і, здавалось, що скоро ця серія буде обірвана…

Сезон 2004/05 динамівці розпочинають із прикрої домашньої поразки від «Шахтаря», а після того, коли на своєму полі в кваліфікації Ліги чемпіонів поступаються «Трабзонспору», Михайличенко відправляють у відставку. На правах «виконуючого обов'язки» його наступником стає легендарний динамівець Йожеф Сабо. При ньому команда виходить у груповий етап ЛЧ, перемагає "Рому" та "Байєр", втрачає очки у домашньому поєдинку з «Реалом», але після поразки в Леверкузені відправляється на Кубок УЕФА. Лютневий футбол був більше на руку іспанському «Вільярреалу»: левантійці вистояли в Києві та обіграли динамівців на «Ель Мадригалі».

«Біло-сині» програють чемпіонську гонку і влітку 2005 року, коли команду очолив Леонід Буряк. Невдало…

Колишній захисник киян 80-х років налагодив гру команди, динамівці видають серію перемог і взимку 2005 року Анатолій Васильович стає повноправним наставником. Але, на жаль, знову втрачено чемпіонський титул. «Біло-сині» незрозумілим чином втрачають можливість виграти вдома в «Шахтаря», не зумівши зберегти перевагу. У «Золотому матчі» гірняки перемагають у додатковий час.

Відразу ж після завершення чемпіонату ряд динамівців відправились до національної команди. Збірна України під керівництвом великого у минулому гравця нашої команди Олега Блохіна добилась найбільшого у своїй історії успіху: вийшла до фінальної частини чемпіонату світу. Далі ще більше! Українці виходять до чвертьфіналу. Ключові ролі зіграли динамівці: Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Андрій Несмачний, Руслан Ротань, Артем Мілевський, Олег Гусєв, Сергій Ребров, а також колишні гравці "Динамо" Андрій Гусін, Володимир Єзерський, Андрій Шевченко.


http://www.fcdynamo.kiev.ua

 Отправлено: 17.09.07 16:02. Заголовок: НОВЫЙ ГЕНЕРАЛЬНЫЙ МЕНЕДЖЕР КЛУБА

Сегодня президент "Динамо" Игорь Суркис представил общественности нового генерального менеджера клуба Реваза Чохонелидзе.

- Добрый день, - начал Суркис беседу. - Хочу представить вам нового генерального директора клуба Реваз Чохонелидзе. С сегодняшнего дня структуру клуба будет возглавлять именно он. Это был самый тяжелый трансфер в моей биографии. Ни с одним игроком мы так долго не вели переговоры, как с Реваз. Контракт подписан на пять лет и выдержан во всех рамках европейского уровня.

- Что вас подкупило в этом человеке?

- Впервые я увидел Реваза, когда он приехал от "Милана" говорить на счет перехода Андрея Шевченко в итальянский клуб. Я сразу заметил его профессиональный подход к делу, умение вести работу. Скажу честно, у меня не было задания специально следить за работой Чохонелидзе. Но мы частенько пересекались из-за партнерских отношений наших клубов, и я видел, как он благодаря своей старательности продвигался по службе и заслуживал авторитет в мире.

Знаете, Валерий Лобавновский не каждому позволял заходить к себе в номер и разговаривать по 3-4 часа. Реваз один из таких людей. В нем я уверен полностью.

Хочу, чтобы у нас в структуре клуба была настоящая команда. Многие сейчас позволяют себе философствовать, а лучше бы работали с большим усердием. Нужен единый коллектив.

Дальше слово предоставили виновнику торжества:

- Я не люблю говорить о себе, тем более что президент сейчас нарассказывал очень много приятного. Во время бесед с Суркисом я заметил в нем сходство с Сильвио Берлускони. Он также хочет добиваться только максимальных результатов.

"Динамо" - великий клуб, который сейчас потерял имидж. Нашей основной задачей является возвращения времен Лобановского. Я не говорю о чемпионате, кубке и суперкбке Украины. Цель - выиграть Лигу чемпионов.

У меня нет желания сразу чистить коллектив. Нужно осмотреться, узнать возможности каждого человека.

- Какие ваши первоначальные задачи?

- Дисциплина, профессионализм, стратегия.

- Если вы вели переговоры с "Динамо", значит следили за выступлением команды. Как его оцениваете?

- В последнем сезоне "Динамо" победило в чемпионате, кубке и суперкубке страны. Думаю, ответ очевиден - удачно.

- Вопрос Игорю Суркису. Если через некоторое время к вам придет генеральный директор и подаст список людей, которых, по его мнению, нужно уволить, вы подпишете это решение?

- Подпишу безоговорочно. Понимаете, в клубе должен работать коллектив единомышленников. Все должны выполнять свою работу профессионально.

Пример. На следующий день после игры с "Динамо" у "Милана" была востановочная тренировка, и на ней не было ни одного функционера "Динамо". Я спрашиваю: "Почему?". Они: "Мы не знали, мы то, мы се...". Возможно, да я ошибся, что не сообщил о таком намерении итальянского клуба, но разве они сами не могли поинтересоваться. Нужно с большим энтузиазмом относиться к своей работе.

Между тем я заметил, что подобная сессия немного разниться с динамовской. Она проходит более интенсивно и заканчивается работой в тренажерном зале. В общем, она очень похожа на нашу. Тогда почему они выигрывают Лигу чемпионов, а "Динамо" едва туда пробивается.

Посмотрите на "Милан". Там нет звезд мирового уровня, очень много возрастных игроков. Но команда добивается успехов на разных фронтах.

К нам приезжали их представители и следили за работой "Динамо" на тренировках. В общей сложности 90% занятий итальянского клуба основано на наших, и только адаптированы под их манеру. Почему тогда они выигрывают трофеи в Европе, а мы - нет?

Тратить огромные деньги не выход. Можно купить много сильнейших игроков, но не так просто сделать так, чтобы они думали в одном направлении. Каждый год мы боремся за место в Лигу чемпионов, и существует только один вопрос: выйдем или не выйдем? Пришло время ставить более высокие задачи. Я хочу видеть результат.

- Реваз, как вас отпускал "Милан"?

- "Милан" не хотел меня отпускать. Это было трудным решением. Все было улажено в Киеве во время того товарищеского матча.

Суркис: Повторюсь, было крайне трудно. Этот человек едва ли не правая рука Адриано Галлиани в "Милане". Он своеобразный мостик между Берлускони, Галлиани и командой.

Его фунцкии в "Милане" были разнообразными. К примеру, конкуренция в команде серьезная конкуренция за место в основе. Не все игроки играют так часто как хотят. Тренер не всегда успевает провести личные беседы с каждым, потому Реваз иногда помогал ему в этом.

Мы поговорили с ним и решили, что в "Динамо" существует подобная проблема. В команде есть 20 равноценных исполнителей, которые, понятное дело, на поле вместе выходить не будут, потому нужно найти к каждому подход объяснить ситуацию. У нас есть Клебер, Ринкон, не показывающие тот уровень футбола, за который их приглашали в "Динамо". Но каждый человек индивидуален. Некоторые заработали на машину, квартиру и дачу и решили, что дальше можно спокойно существовать. Нужно искать какой-то выход из подобной ситуации.

В нашей беседе Реваз назвал Милевского одним из лучших футболистов Европы. Нужно помочь ему стать действительно таковым.

Сейчас много говорят об иностранном тренере? Но нужен ли он нам? Сперва нужно навести порядок в клубной структуре. У меня в столе лежит контракт с Жераром Улье датированный 01.07.2007. Но за пять дней до того, как приступить к работе у него обострились боли в спине. Улье пожилой человек, потому принял решение спокойно работать в Федерации футбола Франции, чем тренировать "Динамо". Ну, никак не поверю, что среди бывших динамовцев не найдется ни одного человека, который принесет в клуб новые идеи. Нужно с ними разговаривать. Возможно, среди них найдется новый лидер, хороший тренер.

- Реваз, вы близкий человек Андрею Шевченко. Скажите, почему он все-таки ушел в "Челси"?

- Главная причина - семейные дела. Жена Андрея хотела уехать в англоязычную страну, воспитывать там их детей. Шевченко очень сильно любит свою семью. Он поговорил с Берлускони, который относиться к нему, будто к сыну и тот вошел в положение игрока: семья выше работы.

- Предусмотрены ли какие-то другие изменения в руководстве клуба?

- Еще раз отмечаю, Реваз не будет резать по живому. Поначалу нужно посмотреть, что из себя представляют представители нынешней структуры. Он пришел работать с чистого листа, чтобы сделать клуб лучше. Он должен добавить энтузиазма работникам клуба. Я никогда не был селекционером "Динамо", но этим летом подписал двух человек для команды. Буряк и Сабо также смотрели игру этих ребят на видеокассетах и хорошо отзывались о ней. Никто не говорит, что они плохие...

- Рассматривались ли другие кандидатуры на этот пост?

- Нет. это очень тяжелая и неблагодарная работа. Для тренера тоже сущетвует подобная формулировка. Однако в случае победы наставника носят на руках, а о генеральном директоре никто и словом не обмолвиться.

Почему Реваз выбрал "Динамо"? Не буду называть основные факторы. Возможно, деньги и в финансах. Ведь ни для кого не секрет, что люди хотят рости. И в финансовом плане также.

Приход Чохонелидзе должен принести всплеск в клубе. Хочется, чтобы люди проснулись и взялись за работу. Все они хорошие специалисты, я о них никогда плохим словом не вспоминал. Просто, может, Сабо, Буряк, Базилевич в душе тренеры, а не функционеры. Пускай придут ко мне в кабинет и скажут: "Нет, мы не можем работать в кабинетах". Каждый должен заниматься тем делом, что он умеет лучше всего. Реваз должен создать единую структуру, а я ему создать условия для этого.

- Реваз, вы хорошо знакомы с итальянским футболом. Что скажете о нынешней "Роме".

Игорь Суркис: Давайте я отвечу. Во время визита в Киев Фабио Капелло я говорил с ним на разные темы около 2,5 часов. Не скажу, что мы общались относительно его работы в "Динамо", но вполне вероятно в будущем, это будет иметь результаты. Так вот, он рассказал, что такой сильной "Ромы" он еще никогда не видел. Хотя, напомню, этот человек не так давно выигрывал с ней Серию А.

Но я ни в коем случае не призывают выйти в среду на "Стадио Олимпико" и сдаться на милость победителю. Нужно играть и сражаться. Вспомните, когда играли с "Барселоной" никто и подумать не мог, что мы можем обыгрывать 3:0 и 4:0.

Да, что там за примером далеко ходить. В субботу наша сборная проиграла Италии, но меня игра команды порадовала. Ребята показали достойный футбол и хотели победить. В итоге, итальянцы победили исключительно за счет высшего уровня индивидуального мастерства.

- Как вы обживаетесь в Киеве?

Игорь Суркис: Я отвечу за Реваза. Он будет жить на базе в номере-люкс. Помимо этого мы сняли ему квартиру в центре города, выделили машину и водителя. В контракте не было пункта: "жена". Так что давайте оставим личную жизнь в спокойствии.